Снежный человек желает познакомиться с нежной женщиной. Странник, помоги человеку!
Снежный человек желает познакомиться с нежной женщиной. Странник, помоги человеку!
Разновидность русалок. Места обитания свитезянок, вопреки общепринятой теории, вовсе не ограничиваются озером Свитeзь на Новогрудчине (Новогрудский район Гродненской области Беларуси). Живут они и во многих других водах. Причем именно Свитязь получила название от свитезянок, а не наоборот.
Свитезянки большие любительницы поозорничать и завлекать юношей — как правило, на их погибель.
Wtem z zasłon błysną piersi łabędzie,
Strzelec w ziemię patrzy skromnie,
Dziewica w lekkim zbliża się pędzie
I «Do mnie, woła, pójdź do mnie».
I na wiatr lotne rzuciwszy stopy,
Jak tęcza śmiga w krąg wielki,
To znowu siekąc wodne zatopy,
Srebrnymi pryska kropelki.
Adam Mickiewicz "Świtezianka"
Тут распахнулись тонкие ткани,
Перси манят белизною;
Дева подходит легче дыханья:
«Юноша! — кличет, — за мною!»
Волн чуть касаясь стройной стопою,
Радугой в озеро канув,
Брызги рассыпав дерзкой рукою,
Мчится она средь туманов.
Адам Мицкевич "Свитязянка". Перевод Б.Турганова
С самим же озером Свитязь связана другая — также поведанная Мицкевичем — легенда. В XIII веке Свитязь был городом, с давних пор владением княжеского рода Туганов, вассалов могущественного князя Миндовга, объединителя литовских земель. Когда-то под угрозой русского вторжения Миндовг потребовал, чтобы князь Туган во исполнение вассальных обязанностей выступил конно и вооруженно со всем своим людом, способным носить оружие. Туган исполнил приказание, и в Свитязе остались одни женщины и дети. Едва опустилась ночь, как начался крик — это явились московские орды. У города, оказавшегося без защитников, не было шансов выстоять. Под ударами таранов рухнули ворота, женщины и дети заперлись в башне и, видя, что Русь уже врывается к ним, начали, чтобы избежать насилия и позора, одна за другой кончать жизнь самоубийством. Тогда дочь князя Тугана воздела руки и глаза к небу и призвала божью помощь. И тут мгновенно все обитательницы Свитязя вместе с детьми превратились в водные цветы, а сам город — в озеро. Таким-то вот путем свитезянки не только спаслись от позора и неволи, но и отомстили агрессорам. А как именно, о том говорит поэт:
Doświadczył tego car i ruska zgraja,
Gdy piękne ujrzawszy kwiecie,
Ten rwie i szyszak stalony umaja,
Ten wianki na skronie plecie;
Kto tylko ściągnął do głębiny ramię,
Tak straszna jest kwiatów władza,
Że go natychmiast choroba wyłamie
I śmierć gwaltowna ugadza.
Adam Mickiewicz "Świteź" (747: s.206)
Но был царю и всем врагам урок:
Победу празднуя над нами,
Иной из них хотел сплести венок,
Иной — украсить шлем цветами.
Но лишь к цветам притронулись они,
Свершилось чудо правой мести:
В недуге страшном скорчились одни,
Других застала смерть на месте.
Адам Мицкевич "Свитязь". Перевод В.Левика (49: с.362)
У озера Свитязь призраки появляются и до сих пор (49: c.361-362). Утверждали, что часто можно было слышать в озере их стоны. Представляли их в облике белолицых девчат с длинными распущенными волосами. Пойманная в невод свитезянка рассказывала грустную историю своего города (291: с.459; 865: с.391-393).
Помимо подробной статьи о свитезянках в бестиарии Сапковского, они также упоминаются у него в книге «Башня ласточки», как обитательницы озера Тарн Мира:
Wszyscy wiedzą... Chocia my je tu zowiem Bezdno. Zaklęte jezioro. Okrutna głębia... Świtezianki tamój żywią, ludzi topią. I upiory mieszkają w starożytnych, zaklętych rozwalinach.
Andrzej Sapkowski “Wieża Jaskółki”
"Все знают [об озере]... Хоть мы его тут называем Бездна. Заколдованное озеро. Жуткой глубины. Свитезянки тама живут, людей топят. И упыри обитают в стародавних заклятых руинах."
А.Сапковский "Башня ласточки", перевод Евгения Кота
Switezianki (sg. Switeziankа) are wonderful mermaids of Lake Switiaź, located near the Novogrudok in Western Belarus. It should be mentioned that Switiaź was named after Svitezyanki's and not vice versa. It was suggested by Andrzej Sapkowski that name derives from indo-european "svit" (49: p.361).
According to local legend, there used to be a city on the site of the lake under the ownership of the Tugan family, vassals of the powerful Duke Mindaugas. In the 13th century, Tugan, in fulfillment of his vassal oath, marched into battle with all his army, both cavalry and infantry. The princely army was defeated, and the enemy besieged the city, in which only women and children remained. Realizing the inevitability of the tragedy, the widows prayed to God. God heard them and turned the city into a lake, and the women into mermaids. The waters of the lake became poisonous for enemies, who fell into madness and died immediately. People say that to this day, moans can be heard coming from the depths of the lake at night.
The Switezianki themselves appear to be beautiful naked maidens with long flowing hair; they seduce young men and drag them to the bottom of the lake. However, locals believe that they drown only those who come to Switiaź with evil intent (291: p.459; 865: p.391-393).
The Switezianki's story is quite popular in Belarusian folklore, and, thanks to the native of Novogrudok, poet Adam Mickiewicz (1798-1855), it is also known in Polish culture.
Wtem z zasłon błysną piersi łabędzie,
Strzelec w ziemię patrzy skromnie,
Dziewica w lekkim zbliża się pędzie
I «Do mnie, woła, pójdź do mnie».
I na wiatr lotne rzuciwszy stopy,
Jak tęcza śmiga w krąg wielki,
To znowu siekąc wodne zatopy,
Srebrnymi pryska kropelki.
Adam Mickiewicz "Świtezianka"
Swiftly, the swan-like bosom shines bare,
Down the ashamed hunter's gazing,
Slightly approaching to him is the maiden
And "come, come to me", she is calling.
Putting her feet light straight on the wind
In the air as a rainbow she’s dancing,
Then, watery mirrors slightly she hit,
With silvery drops she’s a-bursting.
Adam Mickiewicz "Świtezianka",
translated by Krzysztof Sobolewski
Паводле беларускага фальклора, свіцязянкі — дзівосныя русалкі возера Свіцязь на Навагрудчыне, якія спакушаюць юнакоў і зацягваюць іх пад ваду. Свіцязянкі вялікія аматаркі пагарэзнічаць і завабліваць юнакоў — як правіла, на іх пагібель.
Wtem z zasłon błysną piersi łabędzie,
Strzelec w ziemię patrzy skromnie,
Dziewica w lekkim zbliża się pędzie
I «Do mnie, woła, pójdź do mnie».
I na wiatr lotne rzuciwszy stopy,
Jak tęcza śmiga w krąg wielki,
To znowu siekąc wodne zatopy,
Srebrnymi pryska kropelki.
Adam Mickiewicz "Świtezianka"
О нечуваная з’ява! Ніколі!
Гэта не бачылі вочы.
З хваляў красуня ўсплывае паволі,
Стан выпрамляе дзявочы.
Твар яе — белая ружа нібыта,
Што акрапілі расою.
Лёгкай тканінаю постаць абвіта,
Быццам празрыстай смугою.
Адам Міцкевіч "Свіцязянка". Пераклад А.Зарыцкага
З самім жа возерам Свіцязь звязаная іншая, таксама распаведзеная Міцкевічам, легенда. У XIII стагоддзі Свіцязь быў горадам, з даўніх часоў валоданнем княскага роду Туганаў, васалаў магутнага князя Міндоўга, аб'яднальніка літоўскіх зямель. Калісьці пад пагрозай рускага ўварвання Міндоўг запатрабаваў, каб князь Туган ў мэтах выканання васальных абавязкаў выступіў конна і ўзброена з усім сваім людам, здольным насіць зброю. Туган выканаў загад, і ў Свіцязе засталіся адны жанчыны і дзеці. Ледзь апусцілася ноч, як пачаўся крык — гэта з'явіліся маскоўскія арды. У горада, які апынуўся без абаронцаў, не было шанцаў выстаяць. Пад ударамі таранаў паваліліся вароты, жанчыны і дзеці замкнуліся ў вежы і, бачачы, што Русь ужо ўрываецца да іх, пачалі, каб пазбегнуць гвалту і ганьбы, адна за адной канчаць жыццё самагубствам. Тады дачка князя Тугана узняла рукі і вочы да нябёс і заклікала Божую дапамогу. І ў тое ж імгненна ўсе насельніцы Свіцязя разам з дзецьмі ператварыліся ў водныя кветкі, а сам горад — у возера. Такім вось шляхам свіцязянкі не толькі выратаваліся ад ганьбы і няволі, а і адпомсцілі агрэсарам. А як менавіта, пра тое кажа паэт:
Doświadczył tego car i ruska zgraja,
Gdy piękne ujrzawszy kwiecie,
Ten rwie i szyszak stalony umaja,
Ten wianki na skronie plecie;
Kto tylko ściągnął do głębiny ramię,
Tak straszna jest kwiatów władza,
Że go natychmiast choroba wyłamie
I śmierć gwaltowna ugadza.
Adam Mickiewicz "Świteź"
Папробаваў цар быў і рускія зграі
Іх рваць пасля той перамогі —
Хто грудзі чароўнымі кветкамі маіў,
Хто шлем аздабляў імі строгі.
Ды кожны, хто кветак рукамі кранаўся —
Была ў іх нябачная сіла, —
У крук ад страшэнных пакутаў згінаўся,
І смерць яго тут жа валіла.
Адам Міцкевіч "Свіцязь"
Ля возера Свіцязь прывіды з'яўляюцца па наш час (49: c.361-362). Сцвярджалі, што часта можна было чуць у возеры іх стогны. Уяўлялі іх у выглядзе белатварых дзяўчын з даўгімі распушчанымі валасамі. Злоўленая ў невад свіцязянка распавядала сумную гісторыю свайго горада (291: с.459; 865: с.391-393).
Świtezianki — odmiana rusalek. Świtezianki — wbrew ogólnie przyjętej teorii — wcale nie mają habitatu ograniczonego do jeziora Świteź na Nowogródczyzne (na Białorusi, w obwodzie grodzieńskim, na granicy rejonów nowogródzkiego i korelickiego), żyją w wielu innych wodach. To Świteź wzięła nazwę od świtezianki, a nie świtezianka od Świtezi. Korzeń nazwy (świt) jest indoirańsko-awestyjski.
Świtezianki lubią figielki i wabią ku sobie młodzieńców — z reguły na ich zgubę. Mówi poeta:
Wtem z zasłon błysną piersi łabędzie,
Strzelec w ziemię patrzy skromnie,
Dziewica w lekkim zbliża się pędzie
I "Do mnie, woła, pójdź do mnie".
Adam Mickiewicz, "Świtezianka"
Z samym jeziorem Świteźwiąże się natomiast inna (także opowiedziana przez Mickiewicza) legenda. W wieku XIII Świteź był grodem, z dawien dawna siedzibą kniaziowskiego rodu Tuhanów, wasali potężnego księcia Mendoga, zjednoczyciela ziem litewskich. Kiedyś, zagrożony najazdem ruskim, Mendog zażądał od kniazia Tuhana wypełnienia obowiązków wasala — stawienia się konno i zbrojno, z wszystkim ludem do noszenia broni zdolnym. Tuhan wiernie dotrzymał przysięgi, a w Świtezi zostały tylko kobiety i dzieci. Ledwie zapadła noc, rozległ się wrzask — nadciągnęły oto hordy moskiewskie. Gród pozbawiony obrońców nie miał szans. Padły bramy pod ciosami taranów, kobiety i dzieci zamknęły się w wieży, a widząc, że Ruś już się wdziera i tam, aby ujść hańby, zaczęły jedna po drugiej popełniać samobójstwa. Córka kniazia Tuhana wzniosła zaś ręce i oczy ku niebu i wezwała boskiej pomocy. I naraz wszystkie mieszkanki Świtezi wraz z dziećmi zamieniły się w wodne kwiaty, a sam gród w jezioro. Tym sposobem Świtezianki nie tylko ocalały przed zhańbieniem i niewolą, ale i wywarły zemstę na najeźdźcy. Jakim sposobem — mówi o tym poeta:
Doświadczył tego car i ruska zgraja,
Gdy piękne ujrzawszy kwiecie,
Ten rwie i szyszak stalony umaja,
Ten wianki na skronie plecie;
Kto tylko ściągnął do głębiny ramię,
Tak straszna jest kwiatów władza,
Że go natychmiast choroba wyłamie
I śmierć gwaltowna ugadza.
Adam Mickiewicz, "Świteź"
Nad jeziorem Świteź straszy do dziś. Zaprawdę, strach słuchać, kiedy bają o tym starce i strach wspominać przed nocą (747: s.206).
Comments
Само озеро находится на территории Беларуси (Новогрудский район, Гродненская область, Географические координаты: 53°26'0"N, 25°55'1"E)
http://globus.tut.by/svityaz/index.htm#lake
Сви́тязь (белор. Свіцязь,польск. Świteź) — озеро в Новогрудском районе Гродненской области Беларуси
Дополнительно дочерними страницами выложу три баллады Мицкевича: «Свитязь», «Свитязянка», «Рыбка»
http://times248.narod.ru/peremena/peremena-009/page-009/017-pages-liza.htm
http://i668.photobucket.com/albums/vv43/graha_02/switezianka.jpg
http://knihi.com/Adam_Mickievic/Svitiezianka-ru.html
http://knihi.com/Adam_Mickievic/Svitiez-ru.html
http://knihi.com/Adam_Mickievic/Rybka-ru.html
Исправьте Свитезь на Свитязь, и Свитезянок на Свитязянок!!!
Да, переводчик Сапковского не очень в теме того, что переводил. Исправил Свитязь, Миндовга и Новогрудчину.
В качестве задела для белорусского зеркала статьи:
О нечуваная з'ява! Ніколі!
Гэта не бачылі вочы.
З хваляў красуня ўсплывае паволі,
Стан выпрамляе дзявочы.
Твар яе — белая ружа нібыта,
Што акрапілі расою.
Лёгкай тканінаю постаць абвіта,
Быццам празрыстай смугою.
Адам Міцкевіч "Свіцязянка". Пераклад з польскай А.Зарыцкага.
Балада «Свіцязянка» была ўпершыню надрукавана ў часопісе «Дзённік Віленьскі». А.Міцкевіч перад тэкстам даў прыпіску: «Свіцязь — вялікае і прыгожае возера ў Наваградскім павеце. Ёсць чуткі, што на яго берагах з'яўляюцца ўндзіны, або вадзяныя німфы, якія народ называв свіцязянкамі». Пісьменнік зрабіў такі каментар для таго, каб увесці чытача ў свет рамантычных дзівосаў, пра якія расказваюць народныя паданні Наваградчыны.
+
У бездань пайшло ўсё. Цяпер што ні лета
Тут краскі цвітуць ля вясёлкі.
Знай: Свіцязі жонкі і дочкі ўсё гэта —
Іх Бог перакінуў у зёлкі.
Такія бялюткія гэтыя кветкі!
Нібы матылі над вадою!
Ліст — цёмна-зялёнага колеру: гэткі
У елкі пад снегам зімою.
Цнатлівасць жаночая ў кветках найчыстых
Ужо тут не знікне ніколі.
У вольнай цішы, між гаёў тых цяністых
Ніхто не кранецца іх болей.
Папробаваў цар быў і рускія зграі
Іх рваць пасля той перамогі –
Хто грудзі чароўнымі кветкамі маіў,
Хто шлем аздабляў імі строгі.
Ды кожны, хто кветак рукамі кранаўся —
Была ў іх нябачная сіла, —
У крук ад страшэнных пакутаў згінаўся,
І смерць яго тут жа валіла.
Адам Міцкевіч "Свіцязь".
+
Драпінкі кіпцяў рысі –
сьлёзкі ў ажурнай альтанцы:
заўтра плакаць Марысі,
бо сёньня пяяць сьвіцязянцы.
Марыйка Мартысевіч "Сьвіцязянка"
"Świtezianka" by Adam Mickiewicz in English
Взял на себя ответственность по паспортизации всех статей. Классификация экспериментальная, прошу сильно не пинать )
Экстранаучная классификация
- статус — сущности
- домен — омнидии-повседневности
- тип — хранители
- класс — природные
- семейство — нимфы
- род — русалки
- вид — озерница обыкновенная
- подвиды — озерница обыкновенная свитязянская (СВИТЯЗЯНКА)
Наднациональный таксон
- Нимфы
Национальная классификация
- Нечисть
Физиология
- Человек
Ареал
- Озеро Свитязь (Новогрудский р-н, Беларусь)
Среда обитания
- Озера
Дополнительные способности-особенности
- Происхождение из умерших, Проклятья и болезни
Культурно-географическая
- Польская мифология и фольклор, Белорусская мифология и фольклор, Славянская мифология и фольклор
Отправить комментарий