Йиден чоловік йіхав на йармарок. І фступив до йидної коршми там собі випити горівки. І там був йиден подорожний. Вони сьи воба змовили і кажи той господар до него: Робиж, жиби миньі сьі пасьіка ве́ла — а чось ми сьи пасьіка ни виде. — А той подорожний кажи до него: Гм... кажи — що ми даш, то йа ти нараджу — будеш мав пасьіки досить. Йак підеш до дому, диви сьи, де ти йи переступінь; і возьми той переступінь і викопай і ни бири йиго всьой, но го возьми половину, а половину закопай так назат, де був; а туйу половину візьми до скрині, замкни йі і най стойіт, то будиш мав досить пасьіки, ни бі сьи. А за тойи миньі дай півкварти горівки. — Тай господар йиму дав півкварти горівки і с тим розійшли сьи. Так той господар йіде до дому, так сьи тьішит, шо вже му сьи буде пасьіка вела. Приходит до дому, взьив рискаль, пішов шукати за пиреступним. Викопав переступінь тей думайи: Гм, він миньі казав половину взьити, али йа возьму всьой — льіпши миньі сьи буди пасьіка вела — буду мав більши пасьіки. — Взьив той пиреступінь копав, — чикайи він до сполудньи, відмикайи скриньку, дивит сьи — там бий го божа сила злий дух сидит. Али той сьи дужи настрашив, йак лопнув вже тогди віком — заперла сьи скриньи, той сьи тогди настрашив аж впав до зимльі. А той зо скриньі сьи вобзивайи: Ни льикай — ти мій, а йа твій. І тогди взьив, закликав жінки, винисли туйу скрин ью до комори. Тей той вже собі ґосподарит, пасьіка йиму виде сьи. Він навіть ни догльидайи тойі пасьіки, али пасьіка йиднако йиму сьи виде, аж ни майи де подьіти. Йиму тота пасьіка ни в голові, ньічо йиму ни мили, іно йиму все йидно на голові і він все нат тим сумуйи, ходит по ксьондзах до сповіди і жадин го ксьондз ни хочи висповідати. Аж йиден ксьонц здибав сьи такий молоденький, аж той го скьонц висповідав і кажи до того ґосподара: Ни гризи сьи ньіц — він до тебе права ни майи. Він ни майи права до твойі душі, бо ти сьи йиму ни записав, ти собі йно йиго купив, то він до твойі душі права ни майи, іно до тьіла. — І тогди той чоловік пішов собі до дому. То той злий дух йиго мучив десьіть льіт. І пасьіки досить було — поки він ше жив. А йак ґосподар помер тей всьа пасьіка щезла, так йак би мітлов замів.

Записано в серпні 1902 р. в Будзанові Теребовельского повіту від матері О.Деревянка // Знадоби до української демонології. Зібрав Володимир Гнатюк (828: с.4-5)

Йак перший рій вийди з вулийа, а сьиди на галу́зу, то ту галузу узьити до дому і зварити, узьити з тим горшком, чи там у чім оно сьи варит і війти, де йи три дорозьі, пирид дванацьитоу у ночі і скинути с себи шматьи, зачити мити від ньиг аж до пойаса, а дальі и сьмійи мити, то і за той час пока́жи си так йакесь, йак сото́нник, бот такой він сам. І буде сьи питати: Шчо потребуйи? — Тогди шчо потребуйиш, то можиш собі жидати, то він тобі усьо зробит, навіть ни потрибуйиш бути у пасьіці, хіба колись подивити сьи, а він сам усьо робит. — Али за тойи мусиш йиму сьи пітписати.

Записано в липні 1902 р. в Пужниках, Бучацького повіту від Я. Махновського // Знадоби до української демонології. Зібрав Володимир Гнатюк. Том ІІ. Випуск 1 (828: с.199)